Пам’ятник В’ячеславові Чорноволу у Миколаєві має дві історії. Перша стосується людини, яка пройшла шлях від журналістської роботи й радянських переслідувань до участі в українському державотворенні. Друга почалася вже після її смерті, коли у місті вирішили створити гранітний портрет і впорядкувати довкола нього сквер. Знайомство з цим місцем цікаве саме через поєднання особистої долі та міської ініціативи: тут можна говорити і про політичні переконання, і про скульптуру, і про те, як громада зберігає пам’ять.
Від журналістського слова до портрета в камені
Щоб зрозуміти присвяту пам’ятника, варто почати з професії Чорновола. Він був журналістом. Збирав свідчення, працював із фактами, писав про людей, яких переслідувала радянська влада. В умовах цензури така робота могла закінчитися судом і позбавленням волі.
У 1970 році Чорновіл започаткував підпільне видання “Український вісник”. Його читачі отримували інформацію про політичні репресії та події українського спротиву. Сьогодні, коли повідомлення можна поширити за лічені секунди, складно уявити, якої небезпеки наражалися автори й розповсюджувачі подібних матеріалів.
Ще раніше, у вересні 1965 року, Чорновіл долучився до протесту проти арештів української інтелігенції на прем’єрі “Тіней забутих предків”. Разом із ним виступили Іван Дзюба та Василь Стус.
Згодом у його житті були ув’язнення, заслання, повернення до громадської діяльності, депутатська робота та керівництво Народним Рухом України. Ця послідовність подій пояснює, чому його постать присутня у меморіальному просторі українських міст.
Життя Чорновола обірвалося 25 березня 1999 року в автомобільній катастрофі. Посмертне звання Героя України він отримав у 2000 році, а миколаївський пам’ятник з’явився ще через сім років.
День, коли сквер отримав нове значення
Для відкриття обрали 23 серпня 2007 року. У календарі ця дата поєднувала День Державного Прапора та переддень святкування незалежності. Сам рік також мав значення: 24 грудня виповнювалося 70 років від народження Чорновола.
На церемонію прибув його син Тарас. Серед учасників був Борис Тарасюк, який тоді очолював Народний Рух України, а також парламентарі, представники міської та обласної влади.
Поява погруддя супроводжувалася облаштуванням території. У сквері проклали алеї, встановили лавки, спорудили круглий фонтан. Скульптура стала частиною простору, призначеного для перебування людей.
Фінансовою основою робіт були благодійні внески. Цей факт додає до історії пам’ятника ще один вимір: за його створенням стояло рішення підтримати вшанування Чорновола власними коштами.
Адреса, яку можна зустріти у двох варіантах
Пам’ятник розташований біля з’єднання Великої Морської та вулиці Вадима Благовісного у Миколаєві. Для пішого маршруту найзручніше позначити саме це перехрестя.
Чому ж у давніших описах фігурує Нікольська? Це колишня назва вулиці Вадима Благовісного. Різниця в адресних формулюваннях виникла через перейменування. Шукати інший сквер або припускати, що погруддя перенесли, через це не потрібно.
Основні відомості можна зібрати в одну коротку довідку.
| Параметр | Відомості |
|---|---|
| Місце | Сквер біля Великої Морської та Вадима Благовісного |
| Старий адресний орієнтир | Вулиця Нікольська |
| Відкриття | 23 серпня 2007 року |
| Скульптурна робота | Віктор Макушин |
| Проєкт благоустрою | Віктор Москаленко |
| Форма вшанування | Гранітне погруддя на постаменті |
| Фінансування | Благодійні внески |
Коли пояснюєте дорогу іншій людині, краще назвати обидві вулиці. Номер будинку поряд може створити зайву плутанину, адже метою прогулянки є об’єкт у сквері.
Граніт, масштаб і робота скульптора
Портрет Чорновола виконав Віктор Макушин. Архітектор Віктор Москаленко працював над благоустроєм довколишньої території. Розмежування їхніх ролей допомагає правильно відповісти на запитання про авторство: скульптура й організація скверу були окремими складовими проєкту.
Для пам’ятника використали граніт із Токівського родовища. Камінь має бузковий відтінок. Цю характеристику особливо цікаво зіставити з власним враженням під час огляду, оскільки фотографії по-різному передають природний колір.
Як читати розміри пам’ятника
Висота всієї композиції дорівнює 2,9 метра, тоді як на погруддя припадає 1,4 метра. Отже, згадка будь-якого з цих чисел без уточнення може дати хибне уявлення про масштаб.
Форма погруддя зосереджує увагу на портретній частині. Для її сприйняття важливі обриси голови й плечей, пропорції та обробка поверхні. Постамент піднімає скульптуру над рівнем пішохідного простору й водночас формує її загальний силует.
Огляд можна почати здалеку, поступово наближаючись. Спершу буде помітне співвідношення пам’ятника зі сквером, потім – його окремі деталі. Такий спосіб знайомства не потребує знань із мистецтвознавства, лише кількох хвилин уваги.
Що додалося до історії у 2026 році
Між встановленням погруддя та отриманням ним статусу щойно виявленого об’єкта культурної спадщини минуло майже дев’ятнадцять років. Відповідний наказ датований 4 травня 2026 року.
Наступним етапом стало направлення у червні подання щодо внесення пам’ятника до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Ці події слід описувати окремо: надання статусу, підготовка документів та остаточне рішення про реєстрацію не є однією дією.
Для міського об’єкта це продовження його біографії. Після урочистостей, фотографій і перших відвідувань залишається тривала робота зі збереження, обліку та догляду.
Кілька порад для знайомства зі сквером
На відвідування можна передбачити близько чверті години. Це приблизна порада для планування прогулянки, а не встановлений час огляду. Денне освітлення допоможе краще побачити портрет і фактуру граніту.
Перед виходом та безпосередньо на місці корисно врахувати таке:
- перевірити сучасну назву вулиці на карті;
- не розраховувати на роботу фонтану лише тому, що він згаданий в історичному описі;
- для фотографії всієї композиції відійти достатньо далеко, щоб постамент не залишився за межами кадру;
- зважати на повітряні тривоги та актуальні обмеження пересування.
Пам’ятник Чорноволу у Миколаєві дає нагоду пов’язати знайоме прізвище з конкретними вчинками та подіями. Після такого знайомства в пам’яті залишається більше, ніж адреса або колір каменю: журналістська праця під цензурою, ціна громадянської позиції та рішення людей увічнити цю історію у своєму місті.
